Історії переселенців

Так сталося, що в Донецькій області у березні 2022 оголосили евакуацію. Це страшне, чуже і холодне слово. Такі самі воно викликало і відчуття, коли через "расєянську" агресію ми вимушені були покинути рідний дім і стати переселенцями. Нескінченні сльози, сум, розпач - життя зупинилось. Ще і Дніпро зустріло певними побутовими проблемами. Так було два чи три місяці - точно не пам'ятаю, бо той душевний біль не давав відчувати реальність.
Але ж так довго тривати не могло і мені пощастило зустрітись з неймовірною командою представників громадської організації "Сила майбутнього". Спілкування з цими хлопцями та дівчатами в буквальному розумінні повертало до життя. А ще маса корисної інформації, нові знайомства, відкриття, підтримка.
Я із задоволенням відвідувала зустрічі, майстер-класи, екскурсії і насолоджувалася спільно проведеним часом з такими ж переселенцями, як я.
Спільнота "Контакт2U" - це справжні, активні, незламні, сильні духом люди, спілкування з якими має цілющу силу і надає впевненості. За останні вісім місяців я отримувала підтримку і допомогу в адаптації у чужому незнайомому місті. Якби не ці зустрічі, перебування в стресовому стані могло б мати непередбачувані наслідки. Дуже вдячна за можливість стати частиною чудової спілтноти.

Оксана, м. Добропілля

Як ми стали переселенцями?
У липні 2014 року з родиною виїхали з рідного міста Донецька до Донецької області, яка не була окупована.
Дочки мали піти в перший клас, тому ми думали, що скоро повернемося.
Але не судилося.
Ближче до вересня зрозуміли, що треба вирішувати, як бути далі, і почали шукати небезпечне місце в іншому місті.
Буквально довірившись Всесвіту, ми поїхали до м. Павлограда.
Там ми дуже швидко знайшли житло та роботу.
Я згодом дізналася, що вагітна.
Працювала до 9 місяців завідувачкою аптеки. Щоранку їздила автобусом у м.Тернівка.
Страх залишитися без засобів для існування давав понад силу.
Чоловік також освоїв новий напрямок діяльності. Почав займатися висотними роботами.
Ми обидва отримали новий досвід та нові можливості.
Коли народився син, переїхали до
м. Дніпро, бо у чоловіка з'явилася перспектива розширення діяльності у цьому місті.
І це було правильним рішенням.
Нові зв'язки, нове коло знайомих, новий шлях побудови нашого побуту.
У моєму житті з'явився плейбек, який згодом став улюбленою справою і навіть відбулася зміна професійної діяльності, яка зараз приносить не лише дохід, а й задоволення від моїх обов'язків.
І все це завдяки людям, які зустрічалися на моєму шляху.
Більшість із них, це зараз команда проекту "Контакт2u", де я виконую обов'язки бухгалтера, а іноді й акторки плейбек спільноти "ФарбаФабра".
Дуже рада бути причетною до такого творчого та робочого процесу з креативними, цілеспрямованими людьми. Які у темні часи для всіх нас роблять важливі справи, надихаючи своєю енергією та дають опору та підтримку своїми діями.
Знаю це не з чуток, свого часу мені пощастило, завдяки їм я змінила своє життя на краще.

Наталя, м. Донецьк

Ми переселенці з 2014-го року. Коли у наш рідний Донецьк зайшла банда Гіркіна, стало зрозуміло, що це кінець. Сина з моєю мамою вивезли ще на початку літа. Самі виїхали в серпні. Чуже місто, чужі люди, все з нуля. Не було ні бажання, ні сил, ні грошей, щоб кудись ходити та с кимось спілкуватися. Я навіть перестала наносити макіяж. Нащо? Я не знаю цих людей на вулицях, яка різниця як я виглядаю? Робота, дім, соцмережі, серіали. Дуже не вистачало спілкування. Звичайні люди не могли зрозуміти, що ми переживаємо. Підписалася на групу таких самих переселенців. Читала пости, щось коментувала, дізнавалася якісь новини. То й і все. А потім був благодійний ярмарок. І я туди пішла. Познайомилася з дівчатами. Виникла ідея робити щось для таких як ми. Так з’явилася ГО «Сила Майбутнього». Я не займалася організацією заходів, але завжди рада до них завітати. Ці люди дали мені сили рухатися далі. Просто жити. Тут та зараз. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я не можу навіть описати, що я відчувала. Невже це відбувається знову? Як же я зраділа, коли почалися ці зустрічі. Іноді нам потрібні не матеріальні речі. Нам потрібна підтримка, зміна обстановки, зустріч та спілкування з людьми, які розуміють. А тут в "Контакт2U" розуміють. Ви реально круті. Дякую!

Катерина, м. Донецьк

Спільнота, яка надає сили

Небезпека відчувалася у Слов’янську з самого початку повномасштабного вторгнення. Місто постійно було під обстрілами, але Софія Максимівна та її родина не хотіли покидати рідну домівку. «Сиділи до останнього та молилися, щоб все скоріше закінчилося», - ділиться оповідачка. Сім’я з двома доньками мала невеличкий бізнес – будівельний магазин – який не хотілося кидати напризволяще. Але діти хвилювалися, а молодша 12-тирічна донька взагалі стала дуже закритою, почала затинатися та припинила спілкуватися з однолітками. Враховуючи всі обставини, родина зібрала необхідні речі і 2,5 роки тому вони прийняли рішення переїхати в м. Кам’янське Дніпропетровської області.

Звичайно ж, зустрічались з соціальними працівниками, які допомогли знайти житло; звертались до психологів та консультувалась зі спеціалістами з правових питань, аби якомога краще влаштувати своє нове життя. Але, у кожної людини є безцінне надбання, яке напрацьовується тільки з часом – це соціальні зв’язки, однодумці, спільнота.

Як багатьом переселенцям, родині прийшлося починати все з нуля. Софія Максимівна пішла працювати у магазин, чоловік влаштувався на будівництво. Старша донька виїхала за кордон, а молодша пішла у місцеву школу. «Одного разу мені зателефонувала вчителька зі школи та запропонувала разом з донькою відвідати захід від проєкту “Contact2U”», - ділиться з нами оповідачка.

На зустрічах вона відвідувала воркшопи і знайомилась з людьми, які потрапили в такі ж складні життєві умови або, навіть, гірші. Але досвід інших учасників так чи інакше перетворювався в підтримку. Софія згадує, як під час однієї з арт-практик відчула, що має сили будувати майбутнє саме тут, у цій спільноті. ЇЇ дуже вразила привітна атмосфера та тепле довірливе спілкування, а також можливість ділитися досвідом і бути корисною іншим.

«Я почала відчувати себе частиною спільноти, у мене з’явились друзі, - з посмішкою розповідає Софія. - Ксюша також знайшла собі подруг: вони діляться досвідом і навчаються один у одного. Ми створили нове життя. Виявилося, що не соромно просити підтримки, коли ти у скруті. З часом ми змогли знайти сили та відчути віру в Майбутнє».

Історія 46-тирічної Софії не єдина така серед історій, які ми чуємо від учасників проєкту “Contact2U”, але вона є яскравим прикладом того, як важливо не боятися йти за підтримкою та ніколи не втрачати надію на краще.

Магія трансформаційної гри

Перші 8 місяців війни у Миколаєві були надзвичайно тривожними і складними: місто сильно обстрілювали, були десятки прильотів щодня, виїхало більше половини населення. Жителька міста Катерина Кузнєцова згадує, що вони з сім’єю майже не спали, тому що обстріли відбувалися і вночі, і вдень. Місто, люди в місті – всі були спустошені. «Але ми з сім'єю – я, чоловік і троє дітей – не виїжджали, тому що тут наш дім і моя мама, яку я не можу залишити», - розповідає Катерина. Це був складний період в житті нашої героїні: всі друзі і близькі покинули місто, дуже не вистачало спілкування і підтримки, а нервова напруга та тривога через обстріли зростали в геометричній прогресії. Після звільнення Херсону у Миколаєві стало спокійніше, але люди не поспішали повертатися, і сім’я Катерини ніби знаходилася у маленькій мильній бульбашці, оскільки спілкування не більшало. Жінка постійно дивилась якісь оголошення чи анонси подій, тому що не звикла і не хотіла залишатись у цій бульбашці.

На заходи проєкту «Контакт2U» Катерина потрапила випадково – розповіли знайомі, і вона вирішила доєднатися з цікавості, але ж, сподівалась, що зможе завести нові знайомства. «Вперше ми прийшли з чоловіком на парну тілесну практику наприкінці листопада, - ділиться Катерина спогадами. - Це був досить цікавий, але незвичний досвід. Потрібно було взаємодіяти з не лише між собою, а й з іншими учасниками, яких ми не знали, але це трохи допомогло відкритися і я відчула, що можу відверто, хоч і стримано сказати про свої почуття та емоції, тому що атмосфера була досить спокійна і тепла». Однак, ще більше враження на героїню справила трансформаційна гра. Коли вона готувала питання на початку, то в неї ніби було очікування відповіді зі сторони, хоча наприкінці виявилося, що всі відповіді знаходились всередині себе. Під час гри до Катерини вперше прийшло відчуття та розуміння внутрішньої опори. Вона згадує, що це було проживання в тілі, а не в голові, нового погляду на своє життя, відчуття своєї сили та можливостей. «Головне – я усвідомила, який рівень відповідальності я можу взяти, щоб рухатись далі по життю гармонійно», - резюмує героїня. Окрему подяку Катерина висловлює за карти-підказки, які отримала під час гри, тому що вони укріпили віру в себе та інтуїцію жінки. Також, під час бесіди, вона щиро дякувала тренеру Дарії та всім, хто створював енергетичне поле під час гри.

Звичайно ж, життя вирує, тому у героїні не завжди є можливість доєднатися і не всі заходи проєкту вдається відвідати, проте вона намагається знаходити на це час, оскільки неймовірно цінно бути серед людей, які так само прагнуть спілкування, і серед яких можна відчути себе частиною чогось більшого, знайти відповіді на свої запитання. Заходи проєкту проєкт «Контакт2U» дали Катерині можливість знаходити відповіді на свої запитання, розуміти свої потреби, ділитися досвідом і отримувати підтримку, заводити нові контакти та наповнюватися енергією.

У наш час надзвичайно важливо знати, що ти не один і навколо є люди, які готові тебе почути, розділити твої переживання та досвід. Завдяки нашому проєкту Катерина відчула це і зрозуміла, що й сама готова допомагати іншим – за що дуже вдячна.